Всі ці рішення були прийняті з ігноруванням принципів верховенства права, грубими процедурними порушеннями та направлені на звуження змісту та обсягу конституційних прав і свобод громадян України.

Таким чином, народні депутати, які приймали це рішення, порушили Конституцію України та Закон «Про Регламент Верховної Ради України», зокрема:

- було обмежено, передбачене статтею 93 Конституції право законодавчої ініціативи народних депутатів та інших суб’єктів законодавчої ініціативи, оскільки вони не мали можливості внесення поправок та пропозицій до цих законопроектів;

- мало місце обмеження конституційних повноважень комітетів Верховної Ради здійснювати законопроекту роботу, підготовку та попередній розгляд питань (ст. 89 Конституції), адже законопроекти були отримані більшістю парламентських комітетів тільки на наступний день після прийняття «законів» та ними не розглядалися;

- застосована форма голосування не дає можливості встановити кількість народних депутатів, які проголосували за ці законопроекти, чим було порушено статті 84 та 91 Конституції, що передбачають особисте голосування народних депутатів на засіданнях Верховної Ради та прийняття законів більшістю її конституційного складу;

- порушено ст. 82 Конституції, відповідно до якої порядок роботи Верховної Ради встановлюється Конституцією та Законом про регламент Верховної Ради, а також ст. 19 Конституції, за якою органи державної влади, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

- законопроекти було протиправно включено до порядку денного пленарного засідання Верховної Ради;

- законопроекти не було надано для ознайомлення народним депутатам; законопроекти не пройшли встановлених Регламентом процедур обговорення при їх прийнятті та були ухвалені одразу за основу і в цілому.

Прийняті «закони» посягають на право громадян України на справедливий суд.

Передбачене змінами до Кримінального процесуального кодексу заочне провадження порушує право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, зокрема право особи на участь у судовому розгляді. Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини (справа «Колоцца проти Італії») особу можуть засудити в заочному порядку лише, якщо вона заявить суду про відмову від участі, а не у випадку повторного її неприбуття на засідання як це передбачено ухваленим «законом».

Кодекс про адміністративні порушення і процесуальні закони доповнено положеннями про те, що за неповагу до суду суд невідкладно може накласти штраф до 5 100 грн. або адміністративний арешт до 15 діб. Постанова суду є остаточною і не може бути оскаржена. Накладати стягнення за неповагу буде той самий суд, який визнає себе жертвою неповаги. Це суперечить основоположному принципу справедливого правосуддя про те, що ніхто не може бути суддєю у власній справі.

Всупереч статтям 121 та 129 Конституції значно розширюються повноваження прокурора щодо звернення до суду. Прокурор отримав виняткові повноваженнями в судовому процесі, які відсутні у інших сторін, чим ігнорується конституційний принцип рівності сторін перед законом і судом.

Зміни до Кодексу про адміністративні правопорушення порушують конституційне право власності. За рух у колоні з п’яти автомобілів передбачене стягнення у вигляді оплатного вилучення транспортного засобу, що суперечить гарантіям захисту приватної власності, встановленим статтею 41 Конституції України.

Законопроект №3879 запроваджує неприпустимі для демократичної держави інструменти обмеження права громадян на доступ до інформації. Встановлюється нова вимога отримання ліцензії для надання послуг доступу до мережі Інтернет. Провайдери Інтернету зобов’язуються на підставі рішення державного органу обмежувати доступ своїх абонентів до ресурсів мережі Інтернет. Крім того, необґрунтовано розширюються контрольні повноваження СБУ за телекомунікаційними та інформаційними системами та їх користувачами.

Визначення «екстремістської» діяльності, що міститься в законопроекті №3879, є занадто широким та розмитим, і може бути підставою для заборони утворення та діяльності громадських організацій, що прямо суперечить ст. 37 Конституції України, яка містить закритий перелік таких підстав.

Крім того, поняття екстремізму у Кримінальному Кодексі уможливлює його застосування до людей, які не вчинили жодних суспільно небезпечних діянь, а є лише незадоволеними владою чи станом справ у країні.

Законопроект №3879 обмежує встановлене ст.36 Конституції право громадян на свободу об’єднання у громадські організації та порушує конституційний принцип рівності об’єднань громадян перед законом, необґрунтовано вводячи поняття «іноземний агент», чим фактично створюється інструмент для обмеження діяльності та ліквідації будь-якого громадського об’єднання.

Повернення кримінальної відповідальності за наклеп є підставою для тотального обмеження гарантованого ст.34 Конституції права на свободу думки і слова та вільне вираження своїх поглядів і переконань. Криміналізація наклепу принципово суперечить Європейській конвенції про захист прав людини і є механізмом запровадження цензури в засобах масової інформації.

Ухвалені зміни до низки законів фактично зводять нанівець свободу мирних зібрань.

Зокрема, за порушення встановленого порядку організації або проведення мирних зібрань, а також створення умов для таких мирних зібрань (ст. 185-1, 185-2 Кодексу про адміністративні правопорушення) запроваджено адміністративний арешт та збільшено штраф у десять разів до 10 200 грн. та. Водночас такий порядок сьогодні визначається радянським указом і локальними місцевими актами, які суперечать ст. 39, 92 Конституції. Європейський суд з прав людини у справі «Вєренцов проти України» вказав, що застосування санкцій за порушення вказаних нелегітимних актів є порушенням свободи мирних зібрань, гарантованої ст. 11 Європейської конвенції з прав людини.

Використання наметів, предметів чи конструкцій, що використовуються як сцена, звукопідсилювальної апаратури є елементом реалізації права на мирні зібрання. Однак всупереч ст. 39 Конституції, яка встановлює повідомний характер реалізації цього права, змінами до законів встановлено необхідність отримання дозволу міліції на такі дії.

Щойно прийняті «закони» мають репресивний характер і передбачають необґрунтоване встановлення відповідальності за дії пов’язані з реалізацією основоположних прав людини, а також непропорційне збільшення покарань, особливо в частині, повязаній з реалізацією прав на мирні зібрання. Адміністративні стягнення і кримінальні покарання збільшуються щонайменше вдвічі. При цьому санкції за деякі адміністративні правопорушення значно перевищують санкції за злочини.

Своїм підписом на зазначених рішеннях В.Янукович остаточно зруйнував залишки демократії та верховенства права, закріплених в Конституції України.